вот результат
Архітектор. Доволі цікава професія. Коли я вступала до ВУЗу, то навіть уявлення не мала, куди йду. Не знала, що це пов’язано з управлінською діяльністю. Але навчання і саме перебування у сфері мистецтв мені дуже подобалось. Це моє. Ані трішечки не жалкую, що обрала саме архітектуру. Вона сприяє всебічному розвитку людини і дає можливість охопити широке коло інтересів. Проте є тут певні труднощі. Наприклад, кажуть, що досі чітко не відомо, куди відносити архітектуру: у сферу гуманітарних наук чи технічних? Вона десь посередині. Це важко, бо людина творча, як відомо, потребує певного середовища, натхнення, і в той же час ця професія потребує навичок керівника. Цікаве поєднання. Але, нажаль, я не бачу у собі останніх. Чи, навіть, не хочу їх розвивати. Та що там казати? Я в принципі не хочу бути архітектором. І причин цьому декілька.
По-перше, професія архітектора, як і будь-яка інша, пов’язана з управлінською діяльністю, потребує великої самовіддачі. Я вважаю, що це дещо не жіноча справа. Річ не в тому, що жінка слабша, або гірший керівник, ніж чоловік. Ні, люди різні. До того ж у наш час все перевернулося догори дриґом і частіше зустрічається так звана бізнес-вумен. Жінки прагнуть самовдосконалитися, чи то бути незалежними? Цілком підтримую. Але ж… Не треба забувати роль і призначення жінки. Це, перш за все, мати і «хранительница семейного очага». Ніколи не забуду слів одного з викладачів про те, що жінка-архітектор має складний вибір: сім’я або кар’єра. Поєднати це все так, щоб і те й інше було на гідному рівні майже неможливо.
По-друге, просто не хочу бути керівником. Звісно, це не обов’язково у цій професії, чим вона й унікальна. Якщо подивитися на себе як на людину здатну чи не здатну управляти, то тут я не можу прийти до єдиного висновку. Я сумніваюся, а сумнів – це вже погано. Принаймні, я дуже нерішуча людина. Також дуже прискіплива, нетерпляча, не досить комунікабельна, не вмію пояснювати. Мені набагато простіше самій щось зробити, аніж пояснити іншому, як це робити. Я довіряю собі і рідко покладаюся на інших. Мені притаманні також деякі якості лідера, не люблю «пасти задніх». З цього випливає, що більш характерним для мене є авторитарний стиль управління. Не вважаю його гарним для архітектурної сфери діяльності. У той же час я не являюся прихильником покарань, а у конфліктних ситуаціях завжди прагну знайти компроміс. Це більш схоже на демократичний стиль. Зрозуміло, що чистого стилю управління, мабуть, не існує. Як, до речі, і типу темпераменту. Хотілося б зупинитися на цьому. Результати тесту мене дуже вразили. Три дні не могла «прийти в себе». Безліч разів проходила подібні тести. Ще зі школи. І завжди результат був один і той же – сангвінік. Але тепер… Меланхолік. Цитую: «Легко расстраивается. Тревожный. Склонен рассуждать по делу и не по делу. Пессимистичный. Болезненно реагирует на высказывания окружающих, касающиеся его. Легко впадает в состояние тоски, страха, грусти. Довольно мнителен…» Так, це дійсно про мене! Що трапилося? Чесно, мені стало страшно. На що я перетворилася? Ще декілька років тому такою не була. Проаналізувала… Зрозуміла…Це все – результат останніх подій. А «останні події» - це університет. Мабуть, я дуже сильно в це занурилася і полюбила. А сувора дійсність постійно «повертала мене на Землю». Це призвело до частих стресів, погіршення здоров’я і навіть до сильного нервового зриву. От вам і меланхолік. Хіба меланхолік може бути гарним керівником? Якщо постійно казати людині, що в неї, наприклад, якась хвороба, то вона дійсно з’явиться. Це звичайний психологічний вплив. І якщо у нас практикують постійне: «Ви бездарні, ви нічого не робите!», то дійсно опускаються руки. Особливо після безсонних ночей плідної праці. Яке ж тут творче середовище, натхнення і бажання працювати? Цьому можливо протистояти, але ж не двічі на тиждень протягом п’яти років. Деяким людям підходить «батіг», а іншим «пряник». Творчі люди потребують більш тонкого підходу. І це також складно для викладача-керівника. Не хочу бути архітектором-керівником. Краще першокласним працівником. Від творчої діяльності я нікуди не дінуся, принаймні, так хочеться. Чому не архітектором? Набридло (і це є третьою причиною). Набридло жити у постійному напруженні. І це я не тільки про університет. Так просто склалося у мене. Мабуть, зірки так стали. Спочатку досить нелегке навчання у профільному класі авторської національної школи і паралельне відвідування школи мистецтв, потім – один із найскладніших факультетів ВУЗу. Постійна біготня. А де ж звичайні юнацькі гуляння, відпочинок? Не було. Пройшов той час. Не треба сприймати це як жаління себе (жалість – найгірше почуття). Це просто тверезий аналіз обставин і їх впливу на моє рішення стосовно майбутньої професії. Мабуть, я просто втомилася і мені потрібна «відпустка». Але ж коли… коли відпочивати? Зараз якраз час діяти. Не за горами закінчення ВУЗу і вперед! Часу на роздуми немає. Чому, питається, я пішла вчитися далі на магістра? Та от саме тому, що люблю бути в усьому кращою, завжди прагну вперед. І все ж таки не хочеться покидати цю професію. Сподіваюся ще зібратися з силами, визначитися зі своїми намірами. Побачити той, так би мовити, ідеал архітектора, архітектора-керівника і йти до цього. Тільки так.
@музыка: Rasmus - Still standing
@темы: есть над чем задуматься, я так решила, учеба
Artulina Почитал, посмотрел - мало что понятно))
Может их текст на украинском писать заставили, а сама она русская! - Как это?
Почитал, посмотрел - мало что понятно))
Адольф, о! Видишь, значит не понимаете. И не надо. Если бы понял, то покрутил бы у виска, вероятно.
насчет руководителя-ты правильно сказала, что это не всегда обязательно! кто-то имеет способности и силы-кто-то нет...все руководителями быть не могут!и ответсвенность есть в любом случае...
а вот в школе я была серой мышкой практически...в институте раскрылась-стала старостой потока, старостой группы, поездки, активная жизнь...Да и сама учеба мне нравится!
архитектурная школа у нас хороша своей многопрофильностью-можно быть и архитектором, дизайнером интерьеров, общественных помещений, ландшафтником, дизайнером, колористом, заниматься наукой, реставрацией, витринами, рисовать, лепить, фоткать....
Вот за это я люблю архитектуру!